«У мене з'явилася мрія... Я постійно живу мрією», – говорив він, стоячи посеред величезного ультрасучасного стадіону. Його обличчя віддзеркалювалось у сотні камер і спалахувало на мільйонах телеекранів, кожне його слово ловила 50-тисячна аудиторія, де заслужених і впливових людей було набагато більше, ніж простих і звичайних. Його промова була короткою, чіткою і вивіреною. «У мене з'явилася мрія», – говорив він, а у вухах відгукувалося знамените I have а dream Мартіна Лютера Кінга...

Я вперше їхав в інше місто на футбольний стадіон, усвідомлюючи, що футболу не буде. Дивне відчуття для вболівальника з двадцятирічним стажем. Виїжджаючи того ж вечора із «Донбас Арени», я вперше пошкодував, що не живу в Донецьку й у мене немає можливості ходити щотижня по абонементу на цей стадіон і дивитися футбол по-іншому. Нову арену, яку раз у раз порівнюють із літаючою тарілкою або діамантом, що світиться вночі, мені захотілося назвати театром. Незвичайною є акустика арени, прохід у свій сектор через систему сходів, холів і коридорів, а окремі службові приміщення здавалися артистичними гримувальними. Та й поставлена італійськими майстрами Церемонія відкриття була такою динамічною і чарівною (на відміну від виступів Президента, спікера, найбільш рейтингового кандидата та заїжджої зірки Бейонсе Ноулз), що здавалося, ти присутній мінімум на церемонії відкриття Олімпійських ігор.

Найбільше на «Донбас Арені» мене вразило спеціальне розділення секторів не тільки для VIP-гостей та ультрас, але й для сімейних відвідин. Я неодноразово із завмиранням уявляв, як уперше поведу своїх синів на матч улюбленого київського «Динамо», і поміж перших вражень, які закріпляться в дитячій свідомості, буде бруд на трибунах, перегар, сигаретний дим… Жінкам у такій ситуації доводиться просто терпіти. Потрапивши в сімейні сектори на новому донецькому стадіоні, всього цього напевне вдасться уникнути. Більше того, якщо дітей гра не зацікавить, вони зможуть знайти цікаве заняття в ігротеці. А ще менеджери стадіону обіцяють, що дозволятимуть дітям зробити декілька кроків по футбольному газону і навіть сфотографуватися на ньому з кимось із футболістів.

Відкриття «Донбас Арени» – не просто грандіозний крок назустріч Євро–2012. Такі стадіони повністю змінять культуру «вболівання» в нашій країні. Стадіон хоча й не має даху, проте нависаючі ферми по всьому периметру створюють ілюзію знаходження в приміщенні. Акустика і розвішені всюди динаміки, а також два величезні табло лише посилюють враження. Насіння й цигарки тут уже не будуть обов'язковими атрибутами футбольних матчів, а зроблені з надміцної пластмаси сидіння неможливо підпалити або зламати. Інфрачервоний обігрів на трибунах у лютий мороз забезпечить комфортну температуру + 14^оС, і зігріватися міцними напоями не буде гострої необхідності. Загалом, донеччанам ще належить подолати звичну психологію вболівальника.

Тісноти і штовханини в перервах аншлагових матчів, упевнений, уникнути не вдасться, але при цьому не буде страшної тисняви біля турнікетів і в точках харчування – організатори зробили «Донбас Арену» винятковою зоною безготівкових платежів. Щось придбати на її території – від атрибутики до їстівного – можна за допомогою спеціальних карток. Поповнити картковий рахунок можна буде у спеціальних стюардів.

Арена, яка обійшлася Ахметову в 400 млн доларів, потребуватиме від власника чималих витрат. Потрібно підтримувати роботу служб стадіону в дні, коли матчі не відбуватимуться – від медпункту до служб кейтерингу й догляду за газоном. Тому футбольний клуб «Шахтар» прямує шляхом найбільш багатих європейських клубів, чиї домашні арени – це не тільки стадіон, але й офіси, ресторани, фітнес-зони, лаунж-бари, боулінг-клуби, кінотеатри, фірмові магазини, музеї. На «Донбас Арені» навіть проводитимуться екскурсії, причому по одному з маршрутів вас може повести легенда клубу. Обійдеться це в 150 гривень, але напевно кожного місяця такою можливістю скористається не одна тисяча уболівальників. Користь клубній касі – чимала, та й багатьох колишніх футболістів можна таким чином матеріально підтримати. На квитках «Шахтар», звичайно ж, дуже багато не заробить – на матчі чемпіонату України уболівальники навряд чи ходитимуть дорожче, ніж за 20 гривень (у Західній Європі за «квиточок» на звичайний матч чемпіонату доводиться викладати не менш ніж 25 євро).

Із Донецька до Києва багато учасників Урочистого відкриття поверталися літаком. Приткнути ноги в Як-42 не було куди, відкинута спинка мого сидіння лежала на колінах дуже відомого політика, водночас на моїх колінах лежала спинка крісла з народним депутатом. У «Борисполі», який вважається найкращим аеропортом країни, подачі трапа довелося чекати не менш ніж двадцять хвилин. Водночас нагнітання повітря в салон припинилося одразу після посадки. Так ми готуємося до Євро–2012. Маємо вже два нові сучасні стадіони, перестеляємо сотні кілометрів автотрас, проте не можемо поставити нормально сидіння і вчасно подати трап. Для цього навряд чи потрібні ті мільярди гривень, які чиновники вимагають на реалізацію програми підготовки до футбольного чемпіонату...

Рінат Ахметов любить говорити про плани. І що імпонує – любить їх запроваджувати в життя. Кілька років тому він сказав, що мета донецького «Шахтаря» – перемога в Кубку УЄФА. За декілька днів команда успішно вибула з розіграшу цього євротрофею. Над словами Ахметова всі тільки посміялися. Але вже в травні 2009-го на «Шюкрю Сарачоглу» широко посміхався вже РЛА, як його називають у Донецьку.

У 1999-му на відкритті нової навчально-тренувальної бази «Шахтаря» Ахметов говорив, яким буде готель «Донбас Палас». Через п'ять років під час презентації цього готелю – про те, яким буде новий стадіон. На відкритті «Донбас Арени» РЛА нічого не сказав про нові масштабні будівельні проекти. Він говорив про доброчинність і свою готовність подолати рак. Я раптом усвідомив, що повірив у те, що незабаром ніхто не вмиратиме від цієї страшної хвороби.

Андрій Блинов, «Експерт-Україна»